Адвокатським бюро здійснювалось представництво інтересів державного підприємства у спорі, що стосувався оскарження права користування клієнта земельними ділянками лісового фонду.

В ході судового розгляду було встановлено законність користування земельними ділянками та відмовлено в задоволенні позову в повному обсязі.

Вже після набрання рішенням законної сили, позивач подав заяву про перегляд рішення суду першої інстанції за нововиявленими обставинами.

Заява про перегляд була мотивована тим, що вже після вирішення спору позивач отримав докази накладання спірних земельних ділянок. Зокрема, позивач замовив виконання робіт із землеустрою щодо встановлення меж спірної земельної ділянки. Однак позивачу було відмовлено у внесенні відомостей про земельну ділянку до Державного земельного кадастру у зв’язку з накладання на земельні ділянки відповідача.

Однак в задоволенні заяви про перегляд судового рішення було відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні заяви суд вказав на те, що обставини, на які посилався заявник як на нововиявлені (накладення земельних ділянок), він наводив під час розгляду справи; вони були предметом дослідження господарських судів при розгляді даного спору по суті та їм надавалася відповідна оцінка (наводилися позивачем в обґрунтування своїх вимог та досліджувалися і оцінювалися господарськими судами, однак були відхилені судами за їх необґрунтованістю і недоведеністю).

Інформація, викладена у рішенні державного кадастрового реєстратора відділу і листі ВО “Укрдержліспроект”, на яку посилався заявник як на нововиявлені обставини, за своєю суттю є новими доказами у справі, та вона (інформація) була йому відома, оскільки, як вже зазначалося, позивач посилався на ймовірне накладення земельних ділянок, наданих у постійне користування державному підприємству, на земельні ділянки, надані його попереднику.

Також у даній справі Верховним Судом було застосовано принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata – принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов’язкового рішення суду лише тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду.

З повним текстом постанови Верховного Суду можна ознайомитись за посиланням:
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/72175300


0 коментарів

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *